❄️Зима. Ще світять гірлянди, та вже по святах. У гімназії № 10 імені Євгена Коновальця набирає обертів другий семестр. 📚Чим він наповниться? Які виклики чатуватимуть на учнів та вчителів? Адже в наш стрімкий час плани іноді змінює сирена, недуга, абсолютно неочікувані перешкоди. Ми відшукуємо ґрунт під ногами в молитві, в підтримці, в єдності. Ми тривожимось за наших захисників та оплакуємо полеглих. Ми – мов подорожні в розхристаних вітрами війни одежинах надії. І як важливо, щоб був хтось свій, рідний, авторитетний, мудрий, хтось, хто скаже таке слово, од якого в душі прибуде більше світла. Сьогодні така Людина була на зустрічі з освітянами гімназії. Давній друг цього закладу освіти, спілкування з яким надихає жити попри все, - дрогобичанин Мирослав Маринович. Проста розмова, без фішечок, презентацій та пафосу, а проте така щира, що у тиші чутно було, як зерна слів проростають новими силами в кожному з присутніх. Пан Мирослав пригадав роки, проведені в таборах. Тоді молоді дисиденти були твердо впевнені у мирному шляхові здобуття незалежності, а вояки УПА, що відбували разом з ними покарання, твердо вірили в збройне протистояння. Справді: небагато людей розуміли, що імперські амбіції північного сусіда призведуть до великої війни. Але в Мирослава Мариновича – духовна оптика, що дозволяє бачити глибше й ширше те, чого інші не бачать. «Ми йшли з Росією до 1991 року, а потім наші шляхи розійшлися. Україна попрямувала в майбутнє, часом шпорталася, але йшла. Росія ж завернула в минуле, куди хоче відтягнути й Україну» - каже пан Мирослав. То що ж робити? Як інтерпретувати усі ті зміни в світі – війну в Україні, події в Ізраїлі, зростання напруги в інших країнах? Перш за все, розуміти: те, що відбувається, - не кара Божа, воно має сенс. Ми можемо багато-чого не розуміти, але Росія обов’язково програє, та для падіння імперії має відбутися злам в її народі. Саме тому війна така страшна, адже зло конає, знецінюючи життя людей, втримуючись на останніх сантиметрах людського страху. Тож ми з вами маємо обирати цінності: для себе, своїх родин, своїх учнів. Обертати навіть свої слабинки в силу, зростати в свободі й сподіватися на те, що Дух Святий покерує. Що очікується від вчителя, такої важливої особи в архітектурі майбутнього України? Зміни типової формули успіху для дитини з матеріальної на духовну, з авта і хати – на цінності й переконання. Бо коли вибір правильний, ця формула успіху працює і рятує, допомагає збагнути, що той, хто думає інакше, не ворог, уможливлює вибрати справедливість і добро (перечитаймо Нагірну проповідь Ісуса Христа). Так ми нейтралізуємо гени нашої поразки, навіть у скруті не згіршуємося, бо знаємо, що рано чи пізно зло розсиплеться. Вдячні нашому гостю за цілющі слова, що залишили простір для пошуку нових сенсів, за безвідмовність та підтримку. За усвідомлення важливості єднання у спільноті колег, в розумінні місії, яка перетворюється в ціль. За натхнення докладати зусилля для становлення нової генерації, для прискорення перемоги. Різдво минуло, гірлянди приберуть, але це свято - приклад великої милості Божої, бо послав нам Господь Спасителя. Тому сяйво цього свята – в кожному серці. Воно потужніше за найпотужніші ліхтарики. Тож будуймо добро, бо з нами Бог. Під кінець розмови за вікнами пішов спокійний рівний сніг, мов метафора особистої внутрішньої рівноваги.